Притчи

Выбери себе путь сам


Когда Бог создал человека, то спросил его, кем он хочет быть. 

Человек был ещё молодым и неопытным и потому от такого вопроса несколько растерялся и сказал: «Я не знаю».

Тогда Бог взял человека за руку и повёл к морю. Подведя его к берегу, Бог показал ему на раковины, лежащие на дне морском, и сказал:

— Если хочешь, ты можешь выбрать себе жизнь раковины - будешь находиться на самом дне, среди миллионов таких же, как и ты, и едой твоей будет только то, что занесёт тебе течение. День твой сегодняшний будет похож на вчерашний, и вся жизнь твоя пройдёт без риска и потрясений. Ни победы, ни поражения не будут волновать тебя. Всё время ты будешь лежать на дне, лишь открывая и закрывая створки. И так с утра до вечера: открывать, закрывать, открывать, закрывать.

Показав человеку жизнь раковины, Бог повёл человека в горы. И там, высоко в горах, указал ему на гнездо орла.

— Но если хочешь, ты можешь выбрать себе эту жизнь. Ты сможешь парить так высоко, как захочешь, сможешь жить так, как захочешь, сможешь достигать самых высоких вершин, и на вершинах этих ты встретишь лишь немногих таких же, как и ты. Ты сам будешь определять, куда и как тебе лететь, и ценой всему этому будет то, что ничто и никогда не достанется тебе просто так. Ты будешь каждый день отправляться на поиски пищи и добывать её потом и кровью. Ты можешь выбрать и эту жизнь, если захочешь.

И с тех пор появились на свете люди, которые выбрали для себя жизнь раковины, и лишь немногие, которые выбрали для себя жизнь орла 









Притча про Любов та Кохання



  В одній звичайні людській душі жили Любов і Кохання.
  Вони були схожі, як близнюки, але вели себе чомусь по-різному. Кохання було від природи сліпим, Любов мала стопроцентний зір.
  Коли Кохання впритул не помічало недоліків, Любов чудово бачила їх, беззаперечно приймаючи.
  Коли Кохання гуляло під місяцем і дарувало квіти, захлинаючись у вирі щасливих емоцій, Любов терпляче чекала самотніми холодними ночами. Коли Кохання розпливалося в компліментах, Любов говорила жорстку правду, лікуючи болем.
  Кохання знало безліч ніжних слів, Любов просто вміла дарувати насолоду.
  Коли кохання кричало „я не проживу без тебе!”, любов відпускала на свободу, все ж тихо помираючи.
  Коли кохання безсило билося в істериці, вимагаючи взаємності, Любов проводила безсонні ночі біля лікарняного ліжка, ні на що не зважаючи.
  Коли кохання, дивлячись в постаріле п’яне лице, відвернулося, і, жаліючи себе, розтануло, як сніг, залишивши душу назавжди, Любов залишилась, вдихаючи життя в холодні посинілі губи.
- Я тут безсила, - сказала Смерть, тихо танучи слідом за Коханням.
- Чому ж так відбувається? – запитав молодий Ангел у старшого „колеги”, зазираючи з цікавістю у сповнену Любов’ю душу.
- Все просто, - відповів Старий Ангел, який на своєму віку бачив мільйони звичайних людських душ.
- Все просто. Коли народилося Кохання – засяяла нова яскрава зірка, даруючи красу і радість всім навколо. Коли народилася Любов – посміхнувся Бог. А посміхається він, повірте, не так часто.

Комментариев нет:

Отправить комментарий

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...